Вона — прокурор; сувора на роботі, похмура вдома. Уже п’ять років як вона втратила коханого чоловіка. Одного разу після повернення з роботи вона дивується: у вазі з квітами, яку вона ще вранці наповнила, майже немає води. Жінка знову її наповнює, а вранці виявляє вазу розполовиненою. Далі — більше… Сліди чужої присутності в квартирі доводять її до відчаю: чи то вона божеволіє, чи то дух чоловіка вступає з нею в контакт, у чому запевняє її подруга, захоплена екстрасенсорикою. Вона вступає в цей контакт: радиться, скаржиться, отримує відповіді то стуком у стіну, то у власному комп’ютері. Здивуванню і радості немає меж, вона знову з коханим чоловіком, хоч і з його духом.
